Дружини, добрі до жінок,
Новій порадуйтеся казці!
Чи ви не помічали крок
Сліпого хлопчика в пов’язці?
Сліпого? Он як? Феб святий!
Амур же зовсім не сліпий.

Та пустуну прийшла охота,
Щоб, світові на сміх і зло,
його безумство повело.
Безумство скрізь веде Ерота.
Та от, не знаю вже чому,
Воно набриднуло йому.

Він з пустотливості своєї
Пов’язку з любих зняв очей
І йде собі до Гіменея...
А що таке той Гіменей?

Він син Вулкана терпеливий,
Холодний, мовчазний, лінивий,
Бурчить, куняє повсякдень,
І взагалі він телепень,
Але характером ревнивий.
Від ревнощів печальний бог
Не міг поспать хвилин і двох:
Все меншого боявся брата,
Його наздоганяв тюпцем,
Усюди стежив супостата
З своїм набридним ліхтарцем.
До нього хлопчик підступає
І хитру мову починає:
«Ну, Гіменею, звеселись!
Зо мною, брате, помирись!


Забудь, товаришу мій гарний,
Наш розбрат цей смішний та марний.
Позбудьмося навіки чвар!
Візьми ж мою пов’язку, милий,
І подаруй мені ліхтар!»
І що ж? Повірив бог безкрилий!
Амур же з радощів стрибнув
І очі з усієї сили
йому обновою стягнув.
Нудні Гіменові дозори
На тому скінчилися всі:
Відтоді заздрі його зори
Вже не загрожують красі.
Спокійний він, а брат підступний
Жартує з честі і його
Та боре в битві невідступній
Сліпого спільника свого.
Як сон на смертних налітає,
Амур у мороці нічиїм
Ліхтар коханцеві вручає
І сам щасливця проводжає
До сплячого дружини в дім;
Від необачного Гімена
Він вхід охороняє сам...
Збагни мене, моя Єлено,
Повір цим мудрим словесам!
Євген Дроб’язко?