Дружини, добрі до жінок, Новій порадуйтеся казці! Чи ви не помічали крок Сліпого хлопчика в пов’язці? Сліпого? Он як? Феб святий! Амур же зовсім не сліпий. Та пустуну прийшла охота, Щоб, світові на сміх і зло, його безумство повело. Безумство скрізь веде Ерота. Та от, не знаю вже чому, Воно набриднуло йому. Він з пустотливості своєї Пов’язку з любих зняв очей І йде собі до Гіменея... А що таке той Гіменей? Він син Вулкана терпеливий, Холодний, мовчазний, лінивий, Бурчить, куняє повсякдень, І взагалі він телепень, Але характером ревнивий. Від ревнощів печальний бог Не міг поспать хвилин і двох: Все меншого боявся брата, Його наздоганяв тюпцем, Усюди стежив супостата З своїм набридним ліхтарцем. До нього хлопчик підступає І хитру мову починає: «Ну, Гіменею, звеселись! Зо мною, брате, помирись! Забудь, товаришу мій гарний, Наш розбрат цей смішний та марний. Позбудьмося навіки чвар! Візьми ж мою пов’язку, милий, І подаруй мені ліхтар!» І що ж? Повірив бог безкрилий! Амур же з радощів стрибнув І очі з усієї сили йому обновою стягнув. Нудні Гіменові дозори На тому скінчилися всі: Відтоді заздрі його зори Вже не загрожують красі. Спокійний він, а брат підступний Жартує з честі і його Та боре в битві невідступній Сліпого спільника свого. Як сон на смертних налітає, Амур у мороці нічиїм Ліхтар коханцеві вручає І сам щасливця проводжає До сплячого дружини в дім; Від необачного Гімена Він вхід охороняє сам... Збагни мене, моя Єлено, Повір цим мудрим словесам!
|