|
Гусар на вуса кучеряві Дививсь і в позі величавій Круг пальця завитки мотав; Із голеною бородою Мудрець, кивнувши головою, З зітханням вусаню сказав: «Гусаре! все під сонцем тлінне, Немовби хвилі білопінні Проходять царства і віки. Скажи, де мури Вавілона? Де драми жалісні Клеона? Все час узяв, як плин ріки. Твій вус, закручений дбайливо, Вином окроплений грайливо, Своїм пишається кільцем, Не знає бритви; виписною Лисніє вічно він сурмою, Завитий гарно гребінцем. Щоб вус твій хвацький не зім’явся, Хвостова одою ти взявся Його тихенько обгортать, І носом вниз лягти не можна, І через вуси й ніч тривожна, А вранці треба завивать. На довгих бенкетах, весіллях, В гурті гусарів посивілих І чорноусих молодців, Веселий гість, як випиваєш, В честь кого тост ти підіймаєш? На честь коня, красунь, вусів. Настане час страшного бою; Ядро ударить; під тобою Здригнеться з стогоном земля, – Ти в бій не кинешся рукопаш, Перш кучерявий вус ухопиш, А шаблю вірну опісля. Коли ж у невимовнім чарі, Сидиш з красунею ти в парі, – Рукою в ніжний час такий, В екстазі, в млості любострасній, Блукаєш по груді прекрасній, Другою ж вус ти крутиш свій. Гусаре, знай! в житті все змінне, Усе на світі бистроплинне – Час не помилує й тебе: Лице рум’яне пожовтіє, Чуб кучерявий посивіє, І старість вуси обскубе».
|