|
Коли на поклоніння Ходив я в давній Пафос, Я в прибиральні бачив Венери, вірте слову, Фіал Анакреона. Сам Вакх його наповнив Вологою ясною; Там висіли троянди, Зелений плющ і мирти, Що їх рука сплітала Цариці насолоди. Я бачив на краєчку Підступного Амура; Дивився він журливо На піняву вологу. «Чом дивишся, пустуне, На піняву вологу? – Спитав я Купідона. – Скажи, чом так принишкнув? Чи хочеться черпнути Тобі вина злотого, Та ручка не дістане?» – «Ні, – одказав маленький, – Я, граючись, в це море Сайдак, і лук, і стріли – Все кинув ненавмисне, А плавати не вмію. Он-он на дні сіяють; Ох, жаль мені – послухай, Здобудь мені їх звідти!» – «О ні! – сказав я богу, – Спасибі їм, що впали; Нехай там зостаються».
|