|
Давно лежали на ланах Глухої ночі покривала, Сама одна в блідих хмарках Зоря пустельна ледве сяла. Там при вмираючих вогнях, Де млисті повились тумани, Стояли мовчазно два стани На гір затьмарених верхах. Все спить; лиш хвиля у розгоні Плюскоче в темряві нічній, Та чути в далині глухій – Дзвенять мечі, тупочуть коні. Ватага вершників палких Через діброву проїжджає, Нетерпеливо коні їх Тремтять, басують в тихім гаї. Вже полем вершники спішать, Лишивши гай поза горою, Смиряють коней, гомонять Із посмішками між собою. Обличчя радістю горять, Вогнем палають грізні очі; Лише один поет хмурний, – Неначе темний присмерк ночі, Немов осінній день блідий. В очах у нього морок суму, У грудях – тайний спів журби, І так, заглиблений у думу, Він їде на чолі юрби. «Співец» безстрашний, що з тобою? Лиш ти смутний серед бійців; Один з нас не радієш бою, Повіддя й шаблю попустив! Невже, невільнику знемоги, Любіший мир душі твоїй, Ніж наші буряні тривоги І стук мечів у тьмі нічній? Хай буде путь війни зрадлива, Та нашій долі заздрить світ. Чи ж то для тебе смерть жахлива? У жодній битві ти не блід. Тебе ми знали під мечами З чолом спокійним та ясним, Завжди між першими бійцями, Все там, де падав бранний грім. Зливаючись з побідним криком, У нашу честь гримів твій спів – А нині ти у смутку дикім, Як втеклий ратник, занімів». На відповідь співець печальний Повільно й хмурно позирнув, Піднявши очі в присмерк дальній, І гірко, болісно зітхнув. «Глибокий сон в долині бранній; Ми їдемо у тьмі нічній. Він близько – мій кінець жаданий! Для мене це останній бій! Я розіб’ю закови долі, І з вами в пекло вогняне Влечу, – але впаду на полі, І кінь не винесе мене. О ви, кому разом зі мною Судилось нині смерть зустріть, Скажіть: ваш довгий сон сльозою Чи може діва окропить? Ніхто за мене не згадає, У безгомінні згину я... І потай, як про смерть узнає, Ельвіна не зітхне моя. А ви, кому іще розради Життя судилося вкушать, Хай вас коханки вдома радо Із слізьми будуть обіймать! Наливши чашу врятування, Брати, згадайте про співця, Його жалі, його кохання І славу грізного кінця!»
|