|
Навіщо з хмари випливаєш Ти, місяцю, в самотині І сяйвом подушки мені Крізь вікна тьмяно осяваєш? Похмурим з’явленням своїм Ти збуджуєш мої страждання І мрії марного кохання, І гордим розумом моїм Насилу приспані бажання. Лети від мене, спомин зайвий! Засни, безрадісна любов! Вже не бувать тій ночі знов, Коли свого проміння сяйво Згори спокійно кидав ти, Освітлюючи таємничо Моєї любої обличчя Крізь темні ясеня листи. Чи може захват любострастя Зрівняться з ніжністю відрад Кохання щирого та щастя? Чи прийдуть радощі назад? Чому хвилини невблаганні Так швидко линули в ту мить І в несподіванім світанні Небес яснішала блакить? Чому ти, місяцю, скотився І в небі світлому розтав? Чому так швидко день настав? Чому я з милою простився?
|