|
Спроквола проминають дні мої, І кожна мить в сумному серці множить Кохання нещасливого жалі І всі безумні помисли тривожить. Та я мовчу, докір сховавши свій; Я сльози ллю, мені це нагорода; Моїй душі, невтішній і сумній, Гірка в сльозах знайшлася насолода. Життя моє! До тебе жаль зітру, Щезай у тьмі, немов легка примара, Та дорога мені кохання кара, – Нехай помру, – закоханий помру!
|