Любов одна – життя ясні хвилини, Любов одна терзає нам серця. Вона дає нам щастя мить єдину, Але журбі не видно і кінця. Стократ блажен, хто в юні дні крилату Цю мить швидку спіймає на льоту; Щоб у житті незнаного зазнати, Привабить соромливу красоту. Та хто не був офірою любові? Ви, почуттями вільнії співці, Вас любий зір в солодкі брав закови, Ви про любов співали знов і знову, Красуням в дар несли свої вінці. Сліпий Амур, жорстокий і холодний, Вам тернії і мірти роздавав, З царицями пермесівськими згодний, Одним із вас він радість показав, Навіки других муками зв’язав, Щоб їх любові жер вогонь голодний. Тібулла спадкоємці і Парні! Ви знаєте солодку щастя ціну; Як промінь ранку, сяють ваші дні. Співці любові! Славте щохвилини Ви юнь прекрасну, сповнену життям, І, дань віддавши пристрасним ночам, Над віршами любовними зітхайте, В обіймах у коханок умирайте!.. Уже не смію заздрити я вам. Співці любові! Ви всього зазнали, І ваші дні текли в страждання млі; Свого кінця ви кликали і ждали; Прийшов кінець, і ви на цій землі Скороминущу втратили забаву. Проте, відрікшись од юнацьких мрій, Зустріли ви принаймні горду славу, Безсмертні у печалі ви своїй. Не те мені призначене судьбою; Під небом і похмурим і блідим, У тиші нив і в шумі лісовім Один, один блукаю я з журбою. В вечірній час над озером мутним Я у сльозах під зорями зітхаю, Та тільки хвиля плюскотом своїм І шум дібров мені відповідає. Хай сон душі поезії краса Осяє у хвилину заповітну, – Спахне огонь і тихо погаса, І умира натхнення цвіт безплідно, Її хай славить інший. Я ж один, Один люблю, – взаємність має він. Люблю, люблю... її вже не торкнеться Моя печаль; вона не усміхнеться Моїм пісням і ніжним, і простим. Нащо співать? під кленом польовим Залишив я пустинному зефіру Вже назавжди покинутую ліру, Мій бідний дар розтанув, наче дим.
|