Любов одна – життя ясні хвилини,
Любов одна терзає нам серця.
Вона дає нам щастя мить єдину,
Але журбі не видно і кінця.
Стократ блажен, хто в юні дні крилату
Цю мить швидку спіймає на льоту;
Щоб у житті незнаного зазнати,
Привабить соромливу красоту.

Та хто не був офірою любові?
Ви, почуттями вільнії співці,
Вас любий зір в солодкі брав закови,
Ви про любов співали знов і знову,
Красуням в дар несли свої вінці.
Сліпий Амур, жорстокий і холодний,
Вам тернії і мірти роздавав,
З царицями пермесівськими згодний,
Одним із вас він радість показав,
Навіки других муками зв’язав,
Щоб їх любові жер вогонь голодний.

Тібулла спадкоємці і Парні!
Ви знаєте солодку щастя ціну;
Як промінь ранку, сяють ваші дні.
Співці любові! Славте щохвилини
Ви юнь прекрасну, сповнену життям,
І, дань віддавши пристрасним ночам,
Над віршами любовними зітхайте,
В обіймах у коханок умирайте!..
Уже не смію заздрити я вам.

Співці любові! Ви всього зазнали,
І ваші дні текли в страждання млі;
Свого кінця ви кликали і ждали;
Прийшов кінець, і ви на цій землі
Скороминущу втратили забаву.
Проте, відрікшись од юнацьких мрій,
Зустріли ви принаймні горду славу,
Безсмертні у печалі ви своїй.

Не те мені призначене судьбою;
Під небом і похмурим і блідим,
У тиші нив і в шумі лісовім
Один, один блукаю я з журбою.
В вечірній час над озером мутним
Я у сльозах під зорями зітхаю,
Та тільки хвиля плюскотом своїм
І шум дібров мені відповідає.
Хай сон душі поезії краса
Осяє у хвилину заповітну, –
Спахне огонь і тихо погаса,
І умира натхнення цвіт безплідно,
Її хай славить інший. Я ж один,
Один люблю, – взаємність має він.
Люблю, люблю... її вже не торкнеться
Моя печаль; вона не усміхнеться
Моїм пісням і ніжним, і простим.
Нащо співать? під кленом польовим
Залишив я пустинному зефіру
Вже назавжди покинутую ліру,
Мій бідний дар розтанув, наче дим.
Володимир Сосюра?