|
Блажен, хто сміє сам собі Признатись без вагань, що любить; Кого в незнаній ще судьбі Надія боязка голубить; Кого сам місяць манівцем Веде вночі до раювання; Кому незрадний ключ тихцем Відчинить двері для кохання! Мені вже не дарує світ Таємних насолод стрічання; Зав’яв надії ранній цвіт; Життя всихає від страждання! Журлива юність промине, Життя зав’януть свіжі рози. Забудеш ти, любов, мене, – Любові як забути сльози?
|