|
Мій друже! Розлучився я з тобою. Душа засне – сумую я, німий. Чи блисне день за синьою горою, Чи місяць зійде пізньою порою, Я все тебе шукаю, друже мій; Одну тебе я всюди споминаю, Одну тебе в примхливім бачу сні, Замислюсь – мимоволі викликаю; Заслухаюсь – твій голос чуть мені. І ти, о ліро, в смутку мов заснула, Наперснице ти хворої душі! Дзвін струн твоїх, мов шепіт в комиші, І туги лиш ти голос не забула!.. О вірна ліро, суму не глуши! Нехай твої ці виспіви недбалі Любов і смуток висловлять живий, І, слухаючи серцем дзенькіт твій, Нехай зітхають діви у печалі!
|