|
Вам вісім літ, я старший був удвоє. І я колись-то вісім років мав; Вони пройшли. – 3 веління долі злої, Бог знає як, тепер поет я став. Вже не вернути нам пори ясної. Я постарів – брехню терпіть не час. Охороняє віра нас від скрути. Лише з Амуром рівні ви якраз. Амур дитя – і схожий він на вас: В мої літа – Венерою вам бути. Але, як тільки буду жить По волі доброго Зевеса І все ще мріять і творить, – Я напишу вам, баронесо, В латинськім стилі мадригал, Чудовий, з іншим не зрівняти, Де мало справжніх є похвал, Та справжніх почуттів багато. Скажу я: «Ваші очі нас В полон забрали серед балів, Де всі дивились ми на вас. На мене ж гляньте ви хоч раз У нагороду мадригалів». Коли ж Амур і Гіменей В Марії, радості очей, Вдвох привітають юну даму – Чи вдасться в час мені оцей Вам присвятить епіталаму?
|