|
Умерти завтра хочу я І в світ казковий насолоди, У забуття на тихі води, Злетить весела тінь моя... Прощай навік, зачарування. Життя, любові дивна мить! До мене, друзі, підійдіть, Благоговіння і мовчання! Влаштуйте завтра хід бучний, Несіть життя веселі чаші На берег сонний і смутний, Де ми вели розмови наші, Покличте на останній пир Семели сина молодого, Ерота, друга наших лір, Володаря всього живого. Нехай веселість прибіжить, Забавить нас палкою грою, Від серця, щиро розсмішить За кубком з піною шумною. Нехай на бенкет наш гучний Летять любимі наші музи; Їм перший келих круговий, Для нас священні їхні узи; Аж доки ранок осія Край неба ранньою зорею – Рукою вірною своєю Держать фіали буду я; В останній раз мою цівницю, Тебе, солодких мрій царицю, Притисну я, любов моя! В останній раз, в поривах ніжних, Забуду світ, товаришів, В останній раз на грудях сніжних Уп’юсь красою юних днів! Тоді ж, як схід озолотиться У зачарованій красі, Тополя біла посріблиться, В ранковій убрана росі, – Подайте квіт Анакреона; Він був учителем моїм; І я зійду шляхом одним На хмурий берег Ахерона... Ось, друзі, вам рука моя, – Прощайте, стисніть наостаннє! І обіцяйте на прощання, Коли навіки зникну я, Моє вдоволити бажання. Прийди, співець мій дорогий, Що славив Вакха і Теміру, Тобі дарую лінь і ліру; Хай музи спів окрилять твій... Ти не забудеш дружбу нашу, О Пущин, юності мудрець! Прийми мою глибоку чашу Й зів’ялий миртовий вінець! Вам, друзі, пам’ять я лишаю Про дні юнацьких світлих мрій, Святою оповиті лінню На ложі маків і лелій; Пісні мої дарую тлінню, Останній подих, друзі, їй!.. На поховання тихе свято Вас запросить повинен я; Квитки вам буде роздавати Веселість – подруга моя... Приходьте жвавою юрбою, Усі в вінках, рука з рукою, І хай на гробі, де співець Десь зникне в гаї Гелікона, Швидкий напише ваш різець: «Тут почива юнак-мудрець, Дитя утіх і Аполлона».
|