|
Учора при хмільнім бокалі З гусаром я сидів, І мовчки у гіркій печалі На дальній шлях зорив. «Чом задививсь ти на дорогу? – Гусар мене спитав. – По ній ти друзів, слава богу, Іще не проводжав». Схилившись низько головою, йому я відповів: «Гусар! нема її зо мною!..» Зітхнув – і змовк без слів. Сльоза з’явилася на вії І впала у пугар. «Дитя, ти плачеш в безнадії, – Покинь!» – сказав гусар. «Гусаре, тяжко як без неї! Страшний любовний шал. Сльози доволі однієї, Щоб отруїть бокал!..»
|