Ельвіно, друже мій, подай ласкаву руку, Щоб міг я до життя прокинутися знов. Чи я засуджений терпіти довгу муку За вірність і любов? Невже тепер повік на друга друг не гляне, І тільки вічна тьма – владарка днів моїх? Невже ніколи нас світанок не застане В обіймах огняних? Ельвіно, чом тепер у ніжних чарах ночі Не можу обнімать я пристрасно тебе, Дивитися в твої кохані, любі очі, Як в небо голубе? І в радості німій од захвату п’янкого Твої зітхання чуть і мову чарівну, В твоїх обіймах спать – і для чуття нового Прокинутись від сну?
|