|
«Все проминуло! Серце забуло Ніжне чуття. Пристрасті муки Зникли, мов звуки, В ніч забуття. В зміні блаженну Втіху пізнав; Зрадив Єлену – Пута порвав. Серце на волі! Все призабудь; З нової долі Радісним будь. Тільки весною Легіт ясною Розою снить; В дні мої юні В сіть я красуні Дався вловить. Ні, я не буду Більше зітхать, Пристрасть забуду: Годі кохать! Суму не треба, Скоро кінець. Ах! чи ж для тебе, Юний співець, Роза Єлена – Радості цвіт?.. Хай їй услід Сила-силенна Люду вздогін «Мчить на уклін; В домі, де вірне Огнище мирне – З чаші спочин Хочу черпнути – Пристрасть забути, В любім спокої Торгать рукою Арфу один». В журній розлуці Так я казав, В гіркості, в муці Себе розважав; В серці огненний Образ Єлени Мислив згасить, Той рік, весною, Дівчину Хлою Здумав любить. Мов на дозвіллі, Вранці вітрець Листячко й хвилі Мчить навпростець, Так безупинно Хистко і плинно В пристрасть я грав, Лілу, Теміру, Всіх я кохав, Серце і ліру Всім віддавав. – Що в тім? – невчасно Шаль любострасно З перс я зривав: Що в тім? – черлено Чар твій, Єлено, В серці палав! Ах! повернися, Радість очей, Зглянься, приснися В сумі ночей. Марно скучає Бідний співець! Де – не вбачає – Горю кінець... Так! до могили В смутку, безсилий, Мерзни вночі! Людьми забутий, В пітьмі, окутий, Цеп волочи...
|