|
По небу місяць проплива, Мла на горбі сивіє, Вода затихла річкова, З долини вітер віє, Мовчить співець весняних днів У темній пустці гаю, Отари сплять серед полів, І тиха ніч злітає; Над нами сині небеса Пітьмою ніч укрила, Огонь в каміні погаса, І свічка нагоріла; Стоїть богів домашніх лик В ківоті небагатім І жевріє блідий нічник Під глиняним Пенатом. Схиливши голову свою У забутті глибокім, Солодкі думи я сную На ложі одинокім; В обіймах ночі чарівних, Лиш місяць засіяє, Юрба крилатих мрій ясних В душі моїй ширяє. І ллється тихий глас ясний, Тремтять чарівні струни. В нічний безмовний час глухий Співає мрійник юний; В таємній тузі неземній, Осяяний красою, Бряжчить на лірі гомінкій В натхненні він рукою. Блажен, хто щастя в молитвах В курінь свій не благає! Сам Зевс у нього при дверях Від бур оберігає; І у неробстві в тихий час Солодкі сни прибудуть, І бранних труб жахливий глас Щасливця не розбудить. Ударивши у щит дзвінкий, Із виглядом сміливим, Хай слава кличе в бій страшний Перстом своїм жахливим, І в’ються прапори грізні, Палає бій кривавий, – Приємна тиша цілі дні, Я не бажаю слави. Знайшов я дім свій в глушині, Живу спокійно в мирі; Дали боги у дар мені Співучі струни ліри; І муза вірна снам моїм: Хвала тобі, богине! Тобою скрашений мій дім І пустка-самотина. Ще на світанку днів ясних Співця ти осінила, Вінком із миртів молодих Чоло його покрила, До мене в світлім почутті У кельї появилась І над колискою тоді Дитячою схилилась. О, будь супутницею ти До самої могили! Літай у мріях з висоти, Натхненна, легкокрила... Женіть же геть свою печаль, Чаруйте ум обманом, Життя вбачайте світлу даль За хмарами й туманом! І тиха буде скорбна мить, І смерті геній темний Постукає й прогомонить: «Пора у світ підземний!..» Так сон солодкий в мирний дім Надвечір лине в гості, Повитий маком запашним, На посох спершись млості...
|