|
Ти не наступниця Клерони, І не тобі свої закони Володар Пінда начертав, Тобі всевишній мало дав – Твій голосок і рухи тіла, У погляді усмішка мила Хвали не варті, я б сказав, І оплесків, що ти збудила; В житті одна у Клої путь – Актрисою пустою буть. Але ж ти гарна, не забудь. Вслід за тобою сміх лунає, Твій зір юнацтво полоняє, Тебе вінки в майбутнім ждуть І успіх – сумніву немає. Ти глядача береш в полон, Коли заспівуєш не в тон, На сцені, ставши перед нами; Ти можеш невпопад співать, Проте невтомними руками Всі аплодують і кричать: «Bravo! Bravissimo!» – в пориві, Свистки насмішників мовчать, Усі скоряються вродливій. Коли, щоб дар свій довести, На грудях руки схрестиш ти Або піднімеш їх і знову Притиснеш раптом до грудей, З Мілоном ведучи розмову, Що наших не сяга ушей, В коханні клянучися мрійно; Чи, знепритомнівши в сльозах, Холодне промовляєш «Ах!» І в крісло падаєш спокійно, – Твоїй дивуючись красі, – «Яка чудова», – шепчуть всі. Ох! Іншу б, люба, освистали, Тебе ж боронить красота. О Клоє, мудрі набрехали: Не все на світі суєта. Чаруй же, Клоє, всіх красою. Блаженний той юнак, що зміг, Насмілившись, перед тобою Відкритись в почуттях своїх, На сцені віршами і в прозі Своє кохання вилива, – А ти на ніжні ті слова В солодкій клонишся знемозі. Блаженний, хто у грі своїй З актрисою і роль забуде, Їй тисне руку, повен мрій, Що скоро й більше щось добуде.
|