|
Знаєш, брате мій по чаші, Як в чудовій тишині Ми топили горе наше В чистім, пінявім вині? Як у закуточку темнім, Од сторожі віддалік, З Вакхом ніжились таємно, Тратячи бокалам лік? Чи пригадуєш шептання В колі друзів молодім, Кубків випитих мовчання, З копійчаних люльок дим? Закипівши, як блаженно Струмені текли у нас! Раптом здалеку страшенний Чується педанта глас... І пляшки умить розбиті, І бокали всі в вікно – По підлозі скрізь розлиті Пунш і піняве вино. Ми тікаємо квапливо – Вмить зника хвилинний страх Колір щік у всіх грайливий, Серце й розум на вустах, Регіт, і весела мова, І застиглий зір п’яний Вакха зраджували змову, Час похмілля потайний. О мої ви друзі милі! Вам клянуся, за столом Кожен рік у час дозвілля Поминать його вином.
|