Де ти, лінивче мій,
Коханцю раювання?
Невже ти без вагання
Самотніх зрікся мрій?
Невже папір тонкий
Мені замінить звуки
Улюблених розмов,
І я не стріну знов
Парнаського заблуки?
Сусід на Пінді мій,
І ти од муз сховався,
В мінливості своїй
З пенатами розстався.
Той сад не стріне нас,
Де віття темнокриле,
Де у вечірній час
Ми за вином шуміли.
Де Ком нас пригощав
Фореллю, пирогами,
Напій, що шумував,
Нам Бахус подавав.
Летять за днями дні
Без дружньої розмови;
Тебе не стрінуть знову
Веселощів сини,
Хоч ждуть тебе вони,
Їх бесіди шумливі,
Обіди гомінливі
Проходять, наче сни.

Один в своїй хатині
В вечірній час німий,
З тобою хочу нині
Побути, друже мій!
На води тіні ночі
Несуть свій супокій
І в келії муркоче
Поважний кіт старий.
Аж поки сон із ночі
Прилине в тихий дім
Мені закрити очі
У цім краю глухім,
Морфея у чеканні
На ліжку я лежу
І нашвидку послання,
Недбале в виконанні,
Зрадливцеві пишу.
Далеко від станиці,
Де Фебові сестриці
Спочинок ділять мій,
Мій друже, чим в столиці
Ти зараз зайнятий?
Невже поета доля –
Степів покинуть волю
І друзів і близьких
Для розкошів міських?
Невже в театрі шумнім,
Де Аполлон товстий
Від слави став безумним,
Від оплесків – глухий,
Намучившися криком,
Роєм безглуздих слів,
Ти спиш під ревом диким
Акторів і смичків?
Чи мудрецем придвірним,
Удавано манірним
Ти, стан схиливши свій
В люб’язності тонкій,
Знайомства, друже мій,
З кокеткою шукаєш?
Чи Креза за столом
Поезії вінком
Улесливо квітчаєш?
Ні, добрий Галич мій!
Вельможам ти не служиш,
Друг мудрості одній,
Ти з істиною дружиш,
Ти любиш тишину;
Своїй покірний долі,
На багачів казну
Зориш без хмар на чолі.
З рублів одкупника
Сміється син Парнаса,
Й не зніме ковпака
Мудрець перед Мідасом.
Хоч він не подружив
З Фортуною сліпою,
а Вакх нагородив
Його життя красою,
Коли цей юний бог
Вечірньою порою
Йому лафіт і грог,

Хитаючись, підносить
І з сміхом випить просить,

Йому любові сяє
Проміння золоте,
І дружба молодая
Вінки йому плете.
І в цьому його щастя,
В житті, а не в думках,
Коли хвилини мчаться
В веселощів огнях,
І, сповнені привіту,
Веселі друзі з ним,
Співаючи, піїти
П’ють мозель розігрітий,
І друзям дорогим
Посланія читають,
І люльку воскуряють
Безрифминим палким!..

Покинь же місто хмуре
І з нами знову будь,
Єднаючи без жури
Свою і друзів путь.
Тікай, тікай з столиці,
О Галич мій, сюди!
Тут, ранку зоряниці
Не бачачи завжди,
Під теплим запиналом,
З тібурським мудрецем
Ми часто за бокалом
Прокинемся й заснем.
Дивись: для тебе радо
Наш Дельвіг, наш поет,
Несе свою баладу
І станси винограду,
Й до лілії куплет;
І повен дім твій знову,
Малий, тісний твій дім;
Пісняр з гудком своїм
На дружнюю розмову
Іде, й дотепник з ним.
До тебе ми нагрянем –
І кожний день і ніч
У прозі й віршах станем
Журбу ми гнати пріч.
Подруги молодії
В нас будуть гостювать;
Дні юні, золотії
Не страшно розкидать.
Поділимось весною
І всім життям своїм
Ми з славою п’янкою
І з Вакхом молодим.
Володимир Сосюра?