|
Нехай печальний віршопліт, Вінчанний маком, кропивою, Завзято лірою нудною До себе в гості на обід Уклінно кличе генерала, – О Галичу, що дзвін бокала І ранні снідання злюбив, Тебе я зву, мудрець лінивий, У схов поезії щасливий, В притулок ніжних почуттів. Давно в моїм кутку самотнім, Де повно сміху та забав, Ти поміж друзів не бував, У нашім колі безтурботнім Угору кухля не здіймав. Тобі робить нема охоти. Сідай на тройку рисаків, Покинь Петрополь і турботи, Лети в щасливий городок Одвідати Золотарьова, Де наш улюблений куток, Де ллється вин ріка багрова І з громом двері на замок Зачинить молодість щаслива. На кухлі пінистого пива, На добрий пирога шматок Ми кинемся з товаришами, В повітрі блиснувши ножами, І всю фортецю ту міцну В хвилину візьмемо одну; Коли ж – бо силу мають вина! – Ти схилиш голову в коліна, Щоб у спокої відпочить Під гомін юнаків веселих, Заснути на коротку мить, І розіллєш свій повний келих На бархатний диван старий, – Тоді послання та куплети, Байки, балади і сонети Поллються, як потік живий, А в тебе сни чудові будуть!.. Та дзвін чарок тебе розбудить, Звільнишся ти від сну тенет, Подушку зім’яту покинеш І знову в радощі поринеш, І завирує наш бенкет! Та думкою в майбутнє лину. О Галич, близько, близько час, Коли, почувши слави глас, Покину келью я пустинну, Татарський скину я халат. Прощайте, чеснотливі музи, Прощай, притулку всіх відрад! Я одягну вузькі рейтузи, Зав’ю я в кільця гордий вус, Засяє пара еполетів, І я – питомець важних муз – У колі вояків-корнетів! О Галич, Галич, поспішай! На тебе ждуть покій лінивий, І друг ні скромний, ні спесивий, І келих, повний через край.
|