|
Той, чия поборе сила Гордим розумом любов, Той сумну вагу заков Їй не покладе на крила. Хай не смійсь, не веселись, З мудрим досвідом дружись, Та – розсудок в спірці зміниш, Двері, рад не рад, відчиниш – Як Ерот, пестун харит, Враз постука до воріт. Досвідом я, сам собою, Правду слів оцих знайшов. «Добра путь! Прощай, любов! За богинею сліпою – Не за Хлоєю, лечу Я за щастям, друзі, мчу!» – Міркував я так, безумний. Враз почув я регіт шумний, Озирнувсь... Пестун харит, Вже постукав до воріт. Ні, мабуть, не доведеться З богом тим в розлуці жить, Доки днів життєва нить Там десь Паркою прядеться – Віддаюсь йому в полон. Веселитись – мій закон. Смерть жахливий гроб відкриє, Погляд ясний потемніє... І Ерот, пестун харит, Не постука до воріт!
|