|
Юнак Дафніс, що настигав Доріду, «Стривай, – кричав, – прекрасна, зачекай! Скажи: «Люблю» – і більше не тікай! Не буду бігти вслід, – спитай Кіпріду!» «Мовчи! – Розсудок говорив, – не смій». Пустун Ерот: «Скажи: “Коханий мій!” – «Коханий мій!» – пастушка повторила, І їх серця любов’ю зайнялись, І впав до ніг красуні наш Дафніс, Доріда очі долі опустила. «Тікай, тікай!» – Розсудок їй твердив, А бог Ерот: «Залишся!» – говорив. Лишилась – і тремтливою рукою Їй руку стис щасливий пастушок. «Дивись, – сказав, – подружку голубок Теж обійняв під тінню лип густою», «Тікай, тікай!» – Розсудок повторив, «Учись від них!» – Ерот їй говорив. І ніжна усмішка тоді заграла Красуні на вогніючих устах, І ось вона, з томлінням у очах, В обійми милому своєму впала... «Щаслива будь!» – Ерот їй прошептав; Розсудок що ж? Розсудок вже мовчав.
|