|
Красне літо в’яне, в’яне; Відлітають дні ясні, І клубочуться тумани В ночі темній глибині; Всюди – спорожніли ниви, Схолоднів ручай грайливий; Праліс вкрила сивина; Зблідла неба далина. Світ-Наташо! де ж ти нині? Чом ніхто тебе не зрить? Чи ж не хочеш і години З другом серця розділить? Ні над озером бурхливим, Ні під кровом лип тремтливим, Де я тільки не блукав, А тебе не зустрічав. Скоро, скоро холод зимній В гаї, в полі затріщить; Скоро у хатині димній Вогник ясно заблищить; Чарівної не побачу, Буду вдома я, неначе Чижик в клітці, сумувать, Без Наташі нудьгувать.
|