|
Ти хочеш, друже вірний, Щоб я тебе зустрів, З тобою мову вів, Заграв на лірі мирній, Велінню мрій покірний, Покинув монастир, Де в тихий час вечірній Цей світ, безмежний вшир, У темінь опустився І в пустині глухій З похмурістю здружився У тиші мовчазній.1 Прудкіше від стріли Я над Неву прилину Обнять тебе, єдину, З якою ми зросли, І, як співець Людмили, Невільник мрії милий, Я, вдома тут як тут, Несу тобі не злато (Чернець я небагатий), В дарунок віршів жмут. Зайшовши у диванну, Хоча б у мріях я, О, як тебе застану, Улюблена моя? Чим серце заповняєш У вечір золотий? Жан-Жака там читаєш, А чи Жанлісу ти? Чи з різвим Гамільтоном Смієшся, друже мій, Чи з Греєм і Томсоном Пливеш на крилах мрій У поле, де з діброви На діл вітрець летить, Де чути лісу мову, Де владно і громово Із гір потік шумить? Чи моську постарілу, В подушках посивілу, Закутавши у шаль, Голубиш, і до неї Запрошуєш Морфея? Чи дивишся у даль, Задумлива Світлана На невських берегах? Чи звучним фортеп’яно, Під рук грайливий мах, Моцарта оживляєш? Чи тони повторяєш Піччіні і Рамо? І от я вже з тобою, І радість ми п’ємо. Душею молодою Твій друг, як день, розквіт. Забуті дні розлуки, Дні жалю і розпуки, Журби пропав і слід. Ой леле, це лиш мрії! В сумнім монастирі При свічці, що тьмяніє, Я сам пишу сестрі. В кімнаті хмурій тихо: Дверей не відчинить, Мовчання, ворог втіхи, Вартуючи, стоїть! Ослінець необбитий, Хитка постіль моя, Водою ківш налитий, – Це все, що бачу я Завжди перед собою, Розбуджений від сна. Фантазіє, тобою Багатий я; одна Несеш ти в час натхненний Мене до Іпокрени, Богине чарівна. А що було б зі мною Без тебе, друже мій? Знайомий з суєтою, Шукав я втіху в ній. І ось я, долі грою Закинутий у тінь Німотних цих склепінь, Немов над тиху Лету, Де згаснути поету, І чую скрип воріт, Зачинених за мною, Краса життя і світ Оповилися млою!.. Дивлюсь, у цвіті літ, Як в’язень із темниці На сяйво зоряниці. Чи сяйво, як привіт Від сонця золотого, Проникне у вікно?.. Та серця молодого Не радує воно. Чи пізньою порою, Як промінь в небесах, Повитих чорнотою, У хмарах погаса, – З нудьгою зустрічаю Похмурі тіні я, Зітханням проводжаю Відхід ясного дня!.. Заплаканий і кроткий, Перебираю чотки. Та час вершить політ, І з кам’яних воріт Впадуть, впадуть затвори, І в пишний Петроград Через долини, гори Вернуся я назад; Примчу я, хмуру тишу І келію залишу, Поля, сади свої; Під стіл клобук, верига – І прилетить розстрига В обійми у твої.
1 Після цього рядка декілька рядків не збереглось.
|