|
Меткий філософе, піїт, Парнасу завсідник лінивий, Харит улюбленець щасливий, Наперсник милих аонід, Чому ти арфу злотострунну Покинув, радості співець? Невже розбив ти, мрійник юний, Із Фебом дружбу нанівець? Вже у вінку з троянд прим’ятих На кучерявій голові, У затінку тополь крислатих, Серед красунь, в рясній траві, З піднесеним в руці фіалом Не славиш Вакха і Любов, Вдоволений початком вдалим, Не рвеш парнаських квітів знов; Замовкнув наш Парні російський!.. Юначе мій! Співець тіїський У тебе влив свій ніжний дух. З тобою твій вродливий друг, Лілета, що віддать готова Любов свою співцю любові. Настрой же ліру. Струн дзвінких Торкнись грайливими перстами, Немов зефір квіток рясних, І любострасними піснями І ніжним віршем в тиху ніч У свій намет Лілету клич. При світлі зір, що поміж хмари Пливуть у дальній висоті, В нічні вслухаючися чари, З коханою на самоті, Сльозами щастя перса милі, Щасливцю любий, поливай; Але і в пристрасті всесилій Ти ніжних муз не забувай. В любові – щастя в вищій мірі: Оспівуй же любов на лірі. Коли ж до тебе в вільний час Товариші твої зберуться І вина пінисті поллються, З полону вихопившись враз, В рядках описуй пустотливих Гостей веселих, гомінливих Навкруг накритого стола, Склянки, що піняться принадно, І шум, і дзенькотіння скла. І гості дружно та безладно, В бокал ударивши дзвінкий, Підхоплять вірш веселий твій. Підвладне все поета волі! У звучні струни вдар мерщій, Прослав з Жуковським грізний бій, Криваву смерть на ратнім полі. І ти в строю її стрічав, Ти сам колись посеред бою, Як рос, плеканцем слави впав! Впав – і, холодною косою Підкошений, ледь не зів’яв!.. Або, натхнений Ювеналом, Озбройся ти сатири жалом, Берись і за її свисток, Висміюй і бичуй порок, Смішне показуй серед жарту І виправляй нас, і потіш, Та Тредьяковського залиш, Бо турбувать його не варто. На жаль, без нього досить є Нікчемних і дурних поетів. У світі досить є предметів, Що гідне їх перо твоє! Та що там!.. В світі цім безвісна Цівниця вже змовка моя. Не смію я продовжить пісню. Але тобі пораджу я: Аж поки, музами любима, Вогнем душа твоя пала, Поки тебе стріла незрима В житло підземне не звела, Ти забувай мирські печалі, Співай і грай: тебе Назон, Ерот і грації вінчали, А ліру строїв Аполлон.
|