|
Був Івась не дуже смілий. Якось раз він уночі Через цвинтар, весь спітнілий, Йшов, від жаху тремтячи. Йде Івасик, тягне ноги, Між гробками ледь повзе. Раптом чує – край дороги Ніби кістку хтось гризе. Став Івась, ступнуть не може. Боже! – думає хлопчак, – Це напевно кістку гложе Кровопивця-вовкулак. Лихо! Я ж не маю сили, З’їсть упир мене з усім, Якщо сам землі з могили Я з молитвою не з’їм. Що ж це? – замість вовкулака (Уявіть Івася злість!) Перед ним в пітьмі собака На могилі кістку їсть.
|