|
Не два вовки в яру гризуться, Батько з сином лаються в печері. Старий Петро сину докоряє: «Ти розбійник, бунтар проклятий!: Не боїшся ти господа бога. Де тобі з султаном змагатись, Воювать з белградським пашею! Чи родився ти з двома головами? Пропадай ти собі, окаянний, Та нащо ти всю Сербію губиш?» А Георгій у відповідь каже: «Ти з ума, старий, мабуть, вижив, Що безглузді ти речі говориш». Старий Петро ще більше розгнівавсь, . Лається ще більше, лютує. Хоче він поїхати в Белград, Туркам видать ослушного сина, Об’явити про схованку сербів. Він з печери темної виходить; Георгій старого доганяє: «Ти вернися, батьку, вернися! Мимовільне пробач мені слово». Старий Петро погрожує, не слуха: «От, розбійнику, тобі вже буде!» Син йому вперед забігає, Кланяється старому в ноги. Не глянув на сина старий Петро. Доганяє знов його Георгій І за сиву він хапає косу. «Та вернись, ради господа бога: Не введи ти мене у спокусу!» Відпихнув старий його сердито І пішов по белградській дорозі. Гірко, гірко Георгій заплакав, Пістолет із-за пояса вийняв, Звів курок, та і вистрілив тут же. Закричав Петро, захитавшись: «Поможи, я поранений, сину!» І упав на дорогу без дихання. Син бігом в печеру повернувся; Його мати йде йому назустріч. «Де, Георгію, подівся Петро?» І Георгій їй каже суворо: «За обідом старий випив добре І заснув на белградській дорозі»1. Догадалась вона, закричала: «Будь же проклятий богом, чорний, Що убив ти рідного батька!» З тих часів Георгій Петрович У людей прозивається Чорний.
1 За другим переказом, Георгій сказав товаришам: «Старий мій помер; візьміть його з дороги». (Примітка Пушкіна)
|