|
В печері на гострім камінні Притаївсь хоробрий гайдук Хризич1, З ним жона його Катерина, З ним його два сини кохані, Їм не можна з печери вийти, Стережуть їх недруги люті. Якщо тільки хто голову підніме, В них приціляться сорок мушкетів. Вони три дні, три ночі не їли, Пили тільки воду дощовую, Що впала в западину камінну, На четвертий зійшло красне сонце, І води в западині не стало. Тоді мовила, зітхнувши, Катерина: «Боже правий! Змилуйся над нами!» І упала мертвою на землю. Хризич глянув і без слів заплакав, А сини плакать при нім не сміли; Вони тільки очі утирали, Як від них відвертався було Хризич. В п’ятий день старший син збожеволів, Став дивитись на мертву матір, Ніби вовк на козу заснулу. Його брат, те уздрівши, злякався. Закричав він старшому брату: «Брате мій! не губи свою душу; Спий же краще мою гарячу крівцю, А помремо голодною смертю, Ми почнемо виходить із могили, Кров смоктать наших недругів сонних»2. Хризич звівся й промовив: «Досить! Краще куля, ніж голод і спрага». І всі троє із гори в долину Збігли, як скажені вовчиська. Семерох убив із них кожен, Сіма кулями кожен із них прострілен; Вороги їм голови відтяли І на списи свої насадили, Але й тут дивитися не сміли, Бо страшний був їм Хризич із синами.
1 Гайдук – голова, начальник. Гайдуки не мають пристановища і живуть розбоями. (Примітка Пушкіна)
2 Західні слов’яни вірять в існування упиря (vampire). Див. пісню про Марка Якубовича. (Примітка Пушкіна)
|