|
Чом блукає бей Янко Марнавич? Чом йому вдома не сидиться? Чом не може він дві ночі поспіль Під одною стріхою побути? Чи у нього недруги могутні? Чи лякає кривава помста? Не злякався бей Янко Марнавич. Ні затятих недругів, ні помсти, – Він блукає, мов гайдук-нетяга, З того дня, коли Кирило згинув. В церкві Спаса вони побратались1, Побратимами стали по богу; Та Кирило нещасливий згинув Од руки ним обраного брата. Весело вони бенкетували, Лляли ріки меду та горілки; Похмеліли, збожеволіли гості, Два найбільші беї посварились. Янко пострілом гримнув із пістоля, Та рука його п’яна затремтіла, У свого супротивника він не влучив, А він влучив у свого друга. З того часу він у журбі блукає, Наче віл, ужалений змією. От нарешті додому він повернувся І ввійшов до церкви святого Спаса; Там день цілий він молився богу, Гірко плакав і тужно побивався. Уночі прийшов він до хати І з родиною вкупі повечеряв, Потім ліг і до жінки промовив: «Подивися, жінко, у віконце, – Церкву Спаса звідсіля ти бачиш?» Жінка встала, поглянула в віконце І сказала: «Глупа ніч надворі, За рікою прослались тумани, Крізь туман анічого не видно». Одвернувся Янко Марнавич І молитву став читати нишком. Помолившись, він сказав їй знову: «Подивись, що ти бачиш в віконце?» І сказала, поглянувши, жінка: «Бачу я малесенький вогник, – Ледве мріє він у тьмі за рікою». Посміхнувся Янко Марнавич І повторювать став він молитву. Помолився й сказав знову жінці: «Відчини-но, жінко, ти віконце: Подивись, що там іще видно?» І сказала, поглянувши, жінка: «Бачу я над рікою сяйво, – Ближчає воно, сюди підходить». Бей зітхнув і з постелі звалився. Тут і смерть йому нагодилась.
1 Зворушливий звичай братування, у сербів та інших західних слов’ян, освячується духовними обрядами. (Примітка Пушкіна)
|