Сіяч свободи, ще затемна Я вийшов на ріллю сумну; Я кидав, ниво під’яремна, В твою пустошню борозну Зерно живлюще тихо й гарно – Та втратив труд і час намарно, І добру думку не одну. Пасіться, скорені народи, Глухі до покликів святих. Навіщо стадам дар свободи? Лиш різати і стригти їх. Навіки в них одні клейноди – Ярмо з дзвіночками й батіг.
|