Самотній я сіяч свободи, Бо вийшов рано, до зорі, – І, щоб зійшли щасливі сходи, Я кидав в борозни старі Насіння чистого без ліку, – Та загубив я стільки віку, Труди і мислі в тій порі... Пасіться, скорені народи! Прекрасна вольносте, дрімай! Навіщо чередам свободи? Їх треба різать, стригти – й край. Один в них спадок в рід із роду – Ярмо брязкуче та нагай.
|