|
Я спорудив собі надгробник вікопомний; До нього шлях людський не заросте зелом: Піднісся чолом він, погордий, непоклонний, Над всяким кесарським стовпом. Ні! Я не вмру цілком! Душа у співі милім Переживе мій тлін, не згине унівець, І хвален стану я, поки на світі білім Жив буде хоч один співець. Про мене слава скрізь розкотиться по Русі, І звелича мене в моїй вітчизні всяк: І чужородний фіни, і дикі ще тунгуси, І гордий внук слов’ян – поляк. І любий буду тим я кревному народу, Що лірою в серцях я ласку викликав, Що в мій жорстокий вік прославив я свободу І словом скривдженим сприяв. Корись же, музо, лиш господньому наказу; Погрози не жахайсь і лавра не шукай, З байдужістю вчувай і похвалу, й образу, І дурневі не потурай!
|