Я пам’ятник здвигнув собі нерукотворний; До нього народна не заросте тропа; Піднявся вище він гордою головою Від славного Александрійського стовпа. Ні, я не весь умру! Душа в моїх піснях Мій прах переживе й зотління убіжить, І славний буду я, поки на сьому світі Хоч би один поет ще буде жить. Про мене слух пройде по всій Русі великій, Назве ім’я моє в ній кождий теж язик, І гордий внук слов’ян, і фіни, і нині дикий Тунгуз, і друг степів калмик. І довго буду я тим дорогий народу, Що добрі почуття в людей я пробуждав, Що в мій жорстокий вік я прославляв свободу, І милосердя до упавших призивав. О музо, волі божій будь послушна! Зневаги не лякайсь, не жди собі вінця, Хвалу та клевету приймай усе байдужно Гне переч словам глупця!
|