Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний, Тропа народна там навіки пролягла, Олександрійський стовп2, в гордливості незборний, Йому не досягне чола. Ні, весь я не умру, я в лірі жити буду, Від праху утече нетлінний заповіт, – І славу матиму, допоки серед люду Лишиться хоч один піїт. Про мене відголос пройде в Русі великій, І нарече мене всяк сущий в ній язик, І гордий внук слов’ян, і фінн, і нині дикий Тунгус, і друг степів калмик. І довго буду тим я дорогий народу, Що добрість у серцях піснями викликав, Що в мій жорстокий вік прославив я Свободу І за упалих обставав. Виконуй божеське, о музо, повеління, Огуди не страшись, вінця не вимагай, Спокійна завжди будь на кривди й на хваління І в спір із дурнем не вступай.
1 Я воздвиг пам’ятник (лат.). – Ред.
2 Олександрійський стовп – колона з граніту на площі перед Зимовим палацом у Санкт-Петербурзі, споруджена на честь імператора Олександра I за перемогу у війні з Наполеоном.
|