|
Чи я іду вздовж вулиць шумних, В багатолюдний вхожу храм, Сиджу між юнаків бездумних, Я віддаюсь своім думкам. Кажу собі: що сплинуть роки. І скільки тут не видно нас, Ми всі підем у світ дрімоти... Вже близький наш останній час. Чи дивлюсь я на дуб самітній. В думках: це патріарх лісів Переживе мій вік новітній, Як пережив він вік батьків. Чи миле немовля ласкаю, Кажу в думках собі: даруй. Для тебе місце залишаю; Я тлію вже а ти квітуй. День кожен, i годину кожну В думках так звиклось проводжать, Річницю смерті, мить тривожну Я намагаюсь розпізнать. Де ж смерть пошле, примхлива доля? У битві в мандрах, чи морях? Чи та долина побіч поля Прийме мій прохолодний прах? Хоча вже тілу не живому Все рівно де в землі лежать. У ріднім краі, ближче дому Я в мирі прагну спочивать. Поблизу склепу... нагорода Життя юначе буде грать, И буде байдужа природа Красою вічною буять.
|