|
Фонтане любощів живий! Приніс я в дар тобі дві рози. Люблю немовчний гомін твій І поетичні чисті сльози. Твій срібний пил свіжить мені Чоло студеною росою. Ах, лийся, лийсь передо мною, Дзвени, дзвени про давні дні! Фонтане любощів печальний! Я також мармур твій питав; Хвалу почув країні дальній; Та про Марію ти мовчав... Світило пишного гарему! Невже забуто промінь твій? Чи про Марію та Зарему Всю повість виткано із мрій? І, може, тільки сну тремтіння, Уяви пристрасної пал – Скороминущі ті видіння, Душі неясний ідеал?
|