|
Прощай, кохання лист! Прощай: вона звеліла. Що ж довго я баривсь! Що ж довго не хотіла Рука спалити враз всі радощі мої!.. Та годі, час приспів. Палайте, слів рої. Рішивсь я – і душа, німотно, умліває: Пожадне полум’я листки горта, хапає... За мить враз! спалахом! взялися! Легкий дим І в’ється й розтає́, й душа моя – за ним! Вже персня вірного втрачаючи відбиток – Розплавлений сургуч скипа́ у чорний злиток... Нарешті!.. Темні, завернулися листки; На тлі вогнистім де-не-де іще рядки Біліють... Груди щось зчавило. Попіл милий, Моя відрадо! Бідний свідок легкокрилий, Ти на грудях мені довіку залишись...
|