|
Божа пташка не зазнає Ні турботи, ні клопіт, Що кубельця не звиває На багацько довгих літ. Продрімає ніч на віту; Ось і сонечко вгріва: Пташка славить прокид світу, Голос бога спочува. По весні, красі природи, Тепле літечко мине: Чорних хмар та непогоди Осінь пізня нажене. Людям – сумно; людям – горе; Пташка в вирій одліта, А з весною через море Знов до гаю завіта.
|