|
Привіт тобі, куточку мій пустинний, Спокійний захисте для праці й почуття, Де моїх днів потік пливе незримий На лоні щастя й забуття! Я твій. Я проміняв зіпсутий царський двір, Розкішні бенкети, забави й розривки На мирний шум дібров, на тихих піль простір, На свободу, що шевелить думки. Я твій. Люблю сей темний сад З його затінками холодними й цвітами, Той луг усіяний пахучими скиртами, Де чисті струмочки між корчами шумлять. Тут бачу двох озер рівнини лазурові, Де парус рибака біліє оддалік; За ними ряд горбів і ниви, мов стяжки, А оддалік розсипані хатки, На берегах вогких воли скрізь та корови, Зажурені стоги й крилаті вітряки, – Скрізь трудиться й жиє в достатку чоловік. Тут я свобідний від пустої суєти, Учуся в правді радість знаходити, Душею вільною закон боготворити, Не слухать капосних незнайків клевети, К несмілій ласкаво схилятися мольбі, Та не завидіти судьбі Злочинця чи глупця в величності неправій. Оракули віків, тут я і вас вітаю, У самоті тій величавій Відрадний голос ваш ясніше почуваю. Він гонить лінощів понурий сон, До праці родить пориви у мні, І ваші творчі помисли та думи В душевній дозрівають глибині. Та думка тут страшна морочить душу, Хоч ниви в зелені та у цвітах сади, – Приятель людськості – завважити я мушу Скрізь пагубної темноти сліди. Не бачить сліз, ні стогону не чує, На згубу людям вибране судьбою, Тут панство дике, без чуття, без права, Що тільки силою палок, різок панує, Загарбавши труди, час, власність хлібороба. Що, похилившися над плуг чужий, Лиш батогам покірний, мов худоба, По бороздах плететься раб худий Немилостивого володаря людий. Важке ярмо тут тягнуть всі до гробу, Надій, бажань в душі не сміючи ховать. Дівчата молоді цвітуть, аби втішать Розпусного злочинця та неробу. Підпора любая вітців старих, Синове молоді, підмога в праці їх Із хати рідної йдуть множити собою Двірню, що довкола панів кишить юрбою. О, якби голос мій умів серця тривожить! Чого в душі моїй горить безплодний жар? Чому не давсь мені грізний пророка дар? І чи побачу я народ свій бідний Від тиску вільний волею царя? І чи зійде колись тобі, мій краю рідний, Свободи й просвітку прекрасная зоря?
|