|
Вітаю я тебе, пустельний мій куток, Притулок творчості, спокою і роботи, Де ллється днів моїх невидимий струмок На лоні щастя без турботи! Я твій – я проміняв цірцей порочний двір, Бенкети голосні, розваги та омани На мирний шум дібров, ланів спокійний шир, На тихі роздуми й дозвілля пожадане. Я твій – люблю цей сад густий, Де холодок і пишні квіти, Де в воду дивляться кущів зелених віти, Ці скирти на лугах, в гаю потік дзвінкий. Встають мені в очах картини ворухливі: Простори двох озер, блакитні та мінливі, Де парус мовчазний біліє рибаків, За ними пагорки, барвисті сіножаті, Хати в далі голубуватій, Худоби череда на берегах струмків, Овини у диму і вітряки крилаті; На всьому слід достатків і трудів. Я тут, позбавлений порожнього жадання, Вчусь в істині блаженство здобувать І вільним розумом закони визнавать, Безтямної юрби минати нарікання, З прихильністю мольбі вчувати боязкій І зневажать злочинців рій Та дурнів, славою звеличених неправо. Запитую вас тут, оракули віків! І в самотину величаву Ваш голос чутно долетів; Він гонить лінощі недбалі, Труда запалює вогні, І творчі радощі й печалі В душевній зріють глибині. Але жахлива мисль тут душу отемняє: Милуючись на красний світ, Друг роду людського печально помічає Усюди неуцтва тяжкий, ганебний гніт. Тут панство дике та бездільне, До стогону глухе, чуже людській мольбі, В розкошах виросле, безчуле і свавільне, Лозою лютою привласнило собі І працю, і майно, і долю хлібороба. За плугом не своїм, під канчуком панів, Злиденний раб іде, прикутий до ланів Велінням панської жадоби. Тут кожен у ярмі довічному росте, Бажання криючи, зрікаючись надії, Краса дівоча тут цвіте, Щоб тішились розпусні лиходії. Підпора молода потомлених батьків, Бадьорі їх сини, товариші трудів, З-під стріхи рідної ідуть собою множить Челядницьку юрбу знесилених рабів. О, коли б голос мій умів серця тривожить! Чому в душі моїй горить даремний жар І не припав мені витійства грізний дар? О друзі! Чи впаде тяжке ярмо з народу, У прах повалене десницею царя, І над вітчизною щасливої свободи Чи зійде хоч колись осяяна зоря?
|