БЕРЕГ ДНІПРА. МЛИН.

Мельник і його дочка.
Мельник

Отож усі ви, молоді дівчата,
Усі дурні. Якщо вже підвернувся
Вам чоловік завидний, не простий,
То спробуйте до себе прив’язати
Обачністю своєї поведінки.
Являючи то ласку, то суворість,
Заманюйте і мову про весілля
Заводьте обережно – а найбільше
Ви бережіть свою дівочу честь,
Немов безцінний скарб; бо вже її –
Як слово – упустивши, не повернеш.
Якщо ж нема надії на весілля,
То можна чи для рідних, чи для себе
Якийсь бариш, якусь маленьку користь
Та вигадать; подумати потрібно:
«Не вічно ж буде він мене любить
І балувать». – Та ні! Не здатні ви
Замислитись про добру справу! Зразу ж
В руках його дурієте; ви раді
Усе робить для нього задарма;
Ви ладні цілий день висіть на шиї
У милого дружка, – а милий друг
Дивись і зник, і слід пропав; а ви
Лишилися ні з чим. Бо нерозумні!
Чи я не говорив тобі сто раз:
Гей, донечко, дивись; не будь дурною,
Своє неждане щастя не прогав!
Тримай міцніше князя, та себе
Не дай занапастити. – Що ж насправді?..
Сиди тепер та бідкайся за тим,
Чого вже не повернеш.
Дочка

Та чому ти
Так впевнений, що кинув він мене?
Мельник

Чому, чому? та скільки раз на тиждень,
Бувало, до млина він приїжджав?
Га? Кожен день, а інколи і двічі –
А потім став бувати рідше, рідше,
І ось уже пішов дев’ятий день,
Як ми його не бачили. Що скажеш?
Дочка

Він зайнятий; турбот багато має.
За нього, як за мельника, не буде
Трудитися вода. Говорить він,
Що із усіх його труди найважчі.
Мельник

Так, вір йому. Коли князі працюють?
І що їх труд? зайців ганяти в полі,
Бенкетувать, та кривдити сусідів,
Та умовляти вас, дурних дівчат.
Він сам працює тяжко, бідолашний!
За мельника ж – вода!.. а я спокою
Не маю ані вдень, ані вночі.
То тут, то там порядкувати треба;
Де гниль, де протікає. От якби
Змогла ти гроші випросить у князя,
Зумів би я полагодити млин.
Дочка

Ах!
Мельник

Що таке?
Дочка

Я чую в полі тупіт
Його коня... Він, він!
Мельник

Не забувай
Моїх порад хоча б сьогодні, дочко...
Дочка

Ось він, ось він!
Входить князь. Конюший веде геть його коня.
Князь

Добридень, любко мила!
Здоров будь, мельник.
Мельник

Милостивий князю,
Ласкаво просимо. Давно, давно
Не бачили ми ваші ясні очі.
Піду, зготую щось почастувати.
(Іде геть.)
Дочка

Нарешті і про мене ти згадав!
Не соромно тобі так довго мучить
Мене пустою мукою чекання?
Чого я лиш не думала про тебе?
Яким себе я жахом не лякала?
То думала, що кінь тебе заніс
В болото чи провалля, що ведмідь
Тебе у лісі темному здолав,
Що хворий ти, що розлюбив мене –
Та слава богу! ти живий-здоровий
І, як раніше, любиш ти мене;
Чи правду я кажу?
Князь

Так, світе мій,
Іще сильніше.
Коханка

А проте чомусь
Сумний ти; що з тобою?
Князь

Я сумний?
Та це тобі здалося. Я веселий
Завжди, коли тебе лиш бачу.
Вона

Ні.
Коли веселий ти, то ще здаля
Летиш і кличеш: де моя голубка,
Чим зайнята вона? а там цілуєш,
Питаючи: чи рада я тобі,
Чи виглядала я тебе так рано.
А зараз – мовчки слухаєш мене,
Не обіймаєш, не цілуєш в очі.
Стривожений ти чимось, певне. Чим же?
Невже на мене сердишся за щось?
Князь

Не хочу я даремно удавати
Безхмарну радість. Справді, в серці сум
Ховаю я – і ти його не можеш
Ні ласками любовними розвіять,
Ні притлумить, ні навіть розділить.
Вона

Та боляче мені твою журбу
Не поділять – відкрий мені причину.
Дозволиш – буду плакать; не дозволиш –
Ні слізкою тобі не досаджу.
Князь

Чого чекати? чим скоріш, тим краще.
Сама ти знаєш, мила, що на світі
Нема міцного щастя: ні краса,
Ні знатний рід, ні сила, ні багатство,
Ніщо втекти не може від біди.
І ми також, голубко, – чи не так?
Щасливі ми були; принаймні я
Щасливий був твоїм коханням щирим.
Хоч що б мені судилося на світі,
Де б я не був, ніколи не забуду
Тебе, кохана; те, що я втрачаю,
Ніщо мені не зможе замінить.
Вона

Я слів твоїх іще не розумію,
А вже боюсь. Загрожує нам доля,
Для нас готує невідоме горе,
Розлуку, найскоріше.
Князь

Ти вгадала.
Розлука нам судилась у житті.
Вона

Хто нас розлучить? Та хіба не можу
Я йти куди завгодно за тобою?
Я одягнуся хлопчиком. Я буду
Тобі служить в дорозі, у поході
Чи на війні – війни я не боюсь –
Лиш бачити б тебе. Ні, ні, не вірю.
Мої думки ти вивідати хочеш,
Або невдало, князю, ти жартуєш.
Князь

Мені сьогодні зовсім не до жартів,
Думок твоїх вивідувать не хочу,
Ні в дальню путь, ні на війну не їду –
Лишаюсь вдома, та повинен я
З тобою розпрощатися навіки.
Вона

Чекай, тепер усе я розумію...
Ти женишся.
Князь мовчить.

Ти женишся!..
Князь

Ну, що ж?
Сама ти розсуди. Князі не вільні
Женитися, як інші, по любові,
А подругу для себе обирають,
Враховуючи вигоду чужу.
Твою печаль хай бог і час утішать.
Не забувай мене; візьми на згадку
Пов’язку – дай, тобі я одягну.
З собою також я привіз намисто –
Візьми його. Та батькові іще
Я гроші обіцяв. Віддай йому.
(Дає їй в руки мішок з золотом.)

Прощай.
Вона

Чекай, тобі сказати маю
Не пам’ятаю що.
Князь

Згадай.
Вона

Для тебе
На все я ладна... ні не те... Постій –
Не можна, щоб навіки ти і справді
Мене покинуть міг... Усе не те...
Згадала я!.. Сьогодні у мені
Дитина ворухнулася під серцем.
Князь

Як бути? Бідолашна! хоч для неї
Побережи себе; я не залишу
Без грошей ні дитини, ні тебе.
Із часом сам навідаюсь, можливо,
Побачить вас. Утішся, не сумуй.
Дай ще тебе, востаннє, обійму.
(Рушаючи.)

Х-ху! Скінчено – душі немов би легше.
Чекав я бурі, та на диво тихо
Все обійшлось.
(Іде геть. Вона лишається непорушною.)
Мельник
(входить)
Запрошую вас щиро
На млин наш завітати... тільки де ж він?
Скажи, де князь? Чи ба, яка у тебе
Пов’язка! в самоцвітах дорогих!
Так і горить на сонці! А намисто!..
Дарунок царський. Благодійник наш!
А це що за мішок? чи це не гроші?
Та що ж ти, ніби вкопана, стоїш,
Не вимовиш ні слова? Може, ти
Від радості нежданної здуріла,
Або стовбняк скував тебе?
Дочка

Не вірю,
Неправда це. Я так його любила.
Хіба він звір? Хіба у нього серце
Укрила вовча шерсть?
Мельник

Про кого ти?
Дочка

Скажи, мій батьку, як могла його
Я прогнівить? хіба за тиждень цей
Моя краса пропала? чи його
Отрутою споїли?
Мельник

Що з тобою?
Дочка

Татусю, він поїхав. Он він скаче! –
І я його, безумна, відпустила,
Йому за поли я не учепилась
І не повисла на узді коня!
Нехай би він з досади відрубав
Мені по лікті руки, хай би тут же
Він розтоптав мене своїм конем!
Мельник

Ти мариш!
Дочка

Він сказав – князі не вільні
Женитися, як інші, по любові...
А вільні ж і божитися, і плакать,
Обманюючи нас, і обіцять:
Тебе я повезу до себе в терем,
В світлицю потаємну, одягну
В узорчасту парчу, у оксамит.
І молодих дівчат навчати вільні
Опівночі на свист їх прокидатись
І до зорі гуляти за млином.
Князівське серце наші біди тішать
Недовго, а тоді вже прощавай,
Голубонько, лети, куди захочеш,
Люби, кого зумієш.
Мельник

Он то як.
Дочка

Та хто ж вона, розлучниця моя?
Дізнаюсь я. Я злодійці скажу:
Відстань від князя, – бачиш, дві вовчиці
В одній ярузі не живуть.
 
Мельник

Дурна!
Якщо вже наречену він обрав,
Хто може стати князю на заваді?
Чи я ж не говорив тобі...
Дочка

І міг він
Прощатися зі мною, мов порядний,
І дорогі дарунки дарувать,
І гроші! ніби викупить себе
Хотів, чи посріблити мій язик,
Щоб я мовчала, щоб недобра слава
До вух його дружини не дійшла.
Ось бачиш, – я забула, – він звелів
Тобі віддати срібло це, за те,
Що був із ним привітним, що дочці
Не заважав з ним плутатись, що ти
Давав їй волю...Ось тобі платня
За цю ганьбу.
(Віддає йому мішок.)
Батько
(в сльозах)
До чого я дожив!
Що бог привів почути! Гріх тобі
Так батькові своєму докоряти.
Одне дитя у мене ти на світі,
Одна відрада в старості моїй.
Як міг тебе не балувати я?
Бог покарав за те, що легковажно
Я батьківський обов’язок забув.
Дочка

Ох, душно! Те намисто шию давить,
Мов на мені не перли, а змія,
Змія холодна.
  (Рве з себе перли.)
Мельник

Схаменись.
Дочка

Отак би
Я розірвала ту змію прокляту,
Ту злодійку, розлучницю мою!
Мельник

Ти мариш, справді, мариш.
Дочка
(знімає з себе пов’язку)
Ось вінець мій,
Вінець ганебний! ось чим повінчав
Лукавий ворог нас, коли зреклася
Я усього, чим перше дорожила.
Ми розвінчались. – Згинь же, мій вінець!
(Кидає пов’язку в Дніпро.)

Тепер всьому кінець.
(Кидається в річку.)
Старик
(падаючи)
О горе, горе!

КНЯЖИЙ ТЕРЕМ

Весілля. Молоді сидять за столом. Гості. Хор дівчат.
Сват

Щасливо ми весілля відгуляли.
Тож слався, князь з княгинею своєю.
Дай бог вам жити в мирі та любові,
А нам частіш у вас бенкетувать.
Чому ж, дівчата красні, ви замовкли?
Чому ж то ви, лебедоньки, принишкли?
Чи всі пісні ви вже переспівали?
Чи горлечка від співу пересохли?
Хор

Сватонько, сватонько,
Нетямущий сватонько!
По молоду їхали,
У город заїхали,
Поливали з бочки
Пивом огірочки,
Тинові вклонилися,
Вереї молилися:
Порятуй у лишеньку,
Покажи доріженьку
Як нам далі їхати.
Сватонько, порадуй –
Грошики викладуй.
В гаманцю ті гроші носяться,
До дівчат у руки просяться.
Сват

Та й вибрали ж ви пісню, цокотухи!
Ось вам, візьміть та не глузуйте з свата.
(Роздає дарунки дівчатам.)
Один голос

По камінчиках та по пісочку
Пробігала між вербами річка,
А в тій річці гуляють дві рибки,
Дві маленькі, дві бистрі плотвички.
А чи чула ти, рибко-сестрице,
Про сумні річкові наші вісті?
Як топилася дівчина красна,
Проклинаючи милого друга.
Сват

Дівчата! Схаменіться! Що за пісня?
Вона, здається, зовсім не весільна.
Та хто ж цю пісню вибрав? га?
Дівчата

Не я –
Не я – не ми...
Сват

А хто ж її співав?
Зніяковілі дівчата шепочуться.
Князь

Я знаю хто.
(Встає з-за столу і говорить тихо конюшому.)

Вона сюди прокралась,
То виведи її. А ще дізнайся,
Хто смів її впустити.
Конюший підходить до дівчат.
Князь
(сідає, про себе)
На весіллі
Вона зробити може стільки крику,
Що не знайду я місця, щоб сховатись
Від сорому.
Конюший

Я не знайшов її.
Князь

Шукай. Вона, я знаю, тут. Вона
Цю пісню проспівала.
Гість

Що за мед!
І в голову, і в ноги так і б’є –
Та жаль: гіркий. Його б підсолодити.
Молоді цілуються. Чути слабкий крик.
Князь

Вона! ось крик її ревнивий.
(Конюшому.)

Що?
Конюший

Я не знайшов її ніде.
Князь

Дурний!
Дружко
(встаючи)
Чи не пора віддать княгиню князю
Та хмелем посипати молодих?
Всі встають.
Сваха

Звичайно, час. Подайте півня їм.
Молодих годують смаженим півнем,
потім посипають хмелем – і ведуть в спальню.
Сваха

Княгине душенько, не плач, не бійся,
Покірна будь.
Молоді ідуть у спальню, гості всі
розходяться, окрім свахи і дружка.
Дружко

Де чарочка? Всю ніч
Під вікнами я буду роз’їжджати,
Тож не завадить випити іще.
Сваха
(наливає йому чарку)
На, випий на здоров’я.
Дружко

Ух! спасибі.
Все добре, чи не правда, обійшлося?
Весілля хоч куди.
Сваха

Так, слава богу,
Все добре – та не добре лиш одне.
Дружко

Що саме?
Сваха

Не весільну зовсім пісню
Дівчата проспівали під кінець.
Дружко

Такі вже ті дівчата – неодмінно
Щось та встругнуть. Чи чувана це річ –
Псувать кінець князівського весілля?
Піду, мабуть, сідати на коня.
Прощайте, кумо!
(Іде геть.)
Сваха

Серце не на місці!
Невчасно ми затіяли весілля.

СВІТЛИЦЯ

Княгиня і мамка.
Княгиня

Сурмлять, здається?.. Ні, він все не їде.
Ой, матінко, як нареченим був,
Від мене ні на крок він не відходив,
Очей не зводив з мене. А тепер
Женився, і усе пішло не так.
Тепер мене ранесенько розбудить
І вже велить коня собі сідлать.
Бог знає де до ночі пропадає;
Повернеться, немов би через силу
Ласкаве слово скаже, та іще
Рукою по щоці мене поплеще.
Мамка

Княгинечко, таж чоловік – що півень:
Кири куку! мах-мах крильми і геть.
А жінка, ніби квочка бідолашна,
Лишається висиджувать курчат.
Ще поки він жених – не відстає,
Не їсть, не п’є, не може надивитись.
А одружився – і пішли турботи.
То скаче він відвідати сусіда,
То з соколами їде полювати,
То на війну лихий його несе,
Туди, сюди – а вдома не сидить.
Княгиня

Як думаєш? а може він завів
Собі коханку?
Мамка

Годі, не гріши.
Хіба тебе він зможе проміняти?
Усім взяла ти: статністю, красою,
І звичаєм, і розумом. Подумай:
У кому б він знайшов, як не в тобі,
Такий безцінний скарб?
Княгиня

Коли б то бог
Почув мої розпачливі молитви
І дарував дітей! Тоді б змогла
До себе прив’язати чоловіка...
А! повен двір мисливців. Повернувся
Мій чоловік. Чому ж його не видно?
Входить ловчий.

Що князь, де він?
Ловчий

Додому наказав
Від’їхать нам.
Княгиня

А де він сам?
Ловчий

Лишився
У лісі біля берега Дніпра.
Княгиня

І князя ви насмілились лишити
На самоті; які старанні слуги!
Ану ж назад вертайтеся негайно!
Скажіть йому, що я прислала вас.
Ловчий іде.

О боже мій! у лісі серед ночі
І дикий звір, і лютий чоловік,
І лісовик блукає – чи далеко
Тут до біди? Скоріше засвіти
Під образами свічку.
Мамка

Вже біжу...

ДНІПРО. НІЧ.

Русалки

З глибокого дна,
З прохолоди й пітьми
Під місяцем грітись
Спливаємо ми.

Любо, сестри, нам ночами
Дно дніпрове покидать,
Любо сильними руками
Товщу річки розтинать,

Випливати на укоси,
Хороводи там водить
І зелені, мокрі коси
Вітерцем нічним сушить.
Одна

Тихше, тихше! під кущами
Щось ховається у млі.
Друга

Поміж місяцем і нами
Хтось блукає на землі.
Ховаються.
Князь

Знайомі, серцю пам’ятні місця!
Я впізнаю навколишні предмети –
Ось млин старий! Та він вже розвалився;
Веселий щум коліс його замовк
І жорна зупинились; мельник, певне,
Помер давно, оплакавши дочку.
Була тут стежка – заросла травою,
Давно-давно сюди ніхто не ходить;
Тут був садок з парканом – то невже він
Розрісся у оцей зелений гай?
А ось і дуб той самий, заповітний,
Де вперше я тримав її в обіймах...
Чи це можливо?..
Іде до дерева, листя опадає.

Що це значить? листя,
Побліднувши, звернулося і з шумом
Посипалось на голову мені.
І дуб стоїть оголений і чорний,
Мов дерево прокляте.
Входить старик в лахмітті.
Старик

Ну, здоров,
Мій зятю.
Князь

Хто ти?
Старик

Я тутешній ворон.
Князь

Це мельник, боже мій!
Старик

Який я мельник!
Я млин продав запічним бісенятам,
А грошики віддав на схов русалці,
Моїй дочці, що тут колись втопилась.
Вони в піску Дніпра-ріки зариті,
Їх рибка одноока стереже.
Князь

Нещасний втратив глузд. Його думки
Розсіяні, мов хмари після бурі.
Старик

Чому до нас ти вчора не приїхав?
Тут був бенкет, на тебе ми чекали.
Князь

Чекали? Хто?
Старик

Хто ж міг чекать? дочка.
Ти знаєш, я на все дивлюсь крізь пальці
І волю вам даю: сиди вона
З тобою хоч всю ніч, до третіх півнів,
Ні слова не скажу.
Князь

Нещасний мельник!
Старик

Який я мельник, знов кажу тобі,
Я ворон, а не мельник. От пригода:
Коли у річку кинулась вона
(Ти пам’ятаєш?), я за нею слідом
Хотів стрибнути з кручі, та відчув,
Як два крила у мене за плечима
З’явилися зненацька і мене
Утримали в повітрі. Я з тих пір
То там, то тут літаю; то клюю
Усяку падаль я, то на могилці
Сиджу та каркаю.
Князь

Як жаль мені його!
Хто ж за тобою дивиться тепер?
Старик

Старий я став і трохи пустотливий.
Та, дякувати богу, наглядає
Русалочка за мною.
 
Князь

Хто?
Старик

Онучка.
Князь

Його не зрозумієш. Тут, у лісі
Ти з голоду помреш, чи звір тебе
Заїсть, старий. Чи підеш в терем мій
Зі мною жити?
 
Старик

В терем твій? О ні!
Заманиш, та й задушиш потихеньку
Мене намистом. Тут я хоч живий
І вільний. Ні, у терем не піду.
(Іде геть.)
Князь

І я у цьому винний! Справді страшно
Згубити розум. Краще б він помер,
Бо до мерця існує хоч повага.
За нього люди моляться. І смерть
З ним кожного рівняє. А безумний
Людиною вже буть перестає.
Даремно знає мову він, словами
Не здатний управляти. Впізнає
У ньому брата звір. Глузують люди,
Всяк може скривдить, бог його не судить.
Нещасний старче! знову у мені
Розкаяння роз’ятрилися муки!
Ловчий

Ну, ось і князь. Нарешті відшукали!
Князь

Чому ви тут?
Ловчий

Княгиня нас послала,
Хвилюючись за вас.
Князь

О, як набридло
Постійне піклування! ніби я
Дитина, що без няньки ані кроку?
(Іде геть. Русалки показуються над водою.)
Русалки

Може, спробуймо догнати
В полі вершників отих,
Свистом коней налякати,
А людей піднять на сміх?

Тільки пізно. Роси впали,
Гай зелений спохмурнів,
Півні в селах проспівали,
За горою місяць сів.
Одна

Почекаймо ще, сестрице.
Друга

Ні, пора, пора, пора.
Виглядає нас цариця,
Мудра й стримана сестра.
Зникають.

ДНІПРОВЕ ДНО

Терем русалок. Русалки прядуть біля своєї цариці.
Старша русалка

Облиште прясти, сестри. Сонце сіло.
Засяяв світла місячного стовп.
Спливайте на поверхню погуляти,
Та нині там нікого не чіпайте.
Не смійте лоскотати перехожих
І напихати неводи рибалок
Травою й баговинням, та дітей
До рибок не заманюйте у воду.
Входить русалочка.

Де ти була?
Дочка

Виходила на землю
До дідуся. Все просить він мене
Із дна ріки зібрать йому ті гроші,
Що він колись у воду пожбурляв.
Я довго їх шукала, та біда:
Які вони із себе – я не знаю.
Та все ж таки я винесла йому
Велику жменю гарних перлівниць.
Він дуже їм зрадів.
Русалка

Безумний скнара!
Послухай, дочко. Я на тебе нині
Надіюся. На берег наш прийти
Повинен чоловік. Підстережи
І, як помітиш, підійди до нього.
Він батько твій.
Дочка

Той самий, що тебе
Покинув і на іншій оженився?
Русалка

Той самий; підлеститися зумій
І розкажи все те, що ти від мене
Дізналась про народження своє.
Про мене теж. Якщо ж спитає він,
Чи я його забула, говори,
Що досі пам’ятаю і люблю,
Що жду його до себе. Зрозуміла?
Дочка

О, так.
Русалка

Тоді іди.
(Одна.)

З тих давніх пір,
Як в розпачі я кинулась у воду
Зневаженою дівчиною, з часу,
Коли я у Дніпрі опам’яталась
Русалкою могутньою, щодня
Я думала про помсту і, здається,
Сьогодні дочекаюся її.
 

БЕРЕГ

Князь

Мене до цих печальних берегів
Немов би манить невідома сила.
Тут все мені нагадує минуле,
Моїх юнацьких незабутніх літ
Улюблену, хоч невеселу повість.
Колись мене кохання тут чекало,
Гаряча, безкорислива любов;
Яким я був щасливим! Як я міг
Відмовитись від щастя?! О, безумець!..
Багато різних спогадів, думок
В мені вчорашня зустріч оживила.
Нещасний батько! безпорадна старість!
Можливо, знову я його зустріну
І зможу ще його переконати
До нас переселитись...
Русалочка виходить на берег.

Що я бачу!
Ти звідкіля, дитино, узялась?
Олександр Грязнов?