|
Поете! не спіши здобуть любов народу. Хвалінь і захватів мине хвилинний шум; Відчуєш дурнів суд і черні охолоду: Та залишись твердий і не зважай на глум. Ти цар: тож сам живи. Плекай свою свободу, Прямуй, куди веде тебе розкутий ум, Довершуючи плід щонайдорожчих дум, Не правлячи собі за подвиг нагороду. Вона в тобі самім. Ти сам свій вищий суд; Суворіш від усіх ти зважиш власний труд. Чи витвір строгого мистця задовольняє? Задовольняє? – Хай юрба його ганьбить І на вівтар плює, де твій вогонь горить, І в пустотливій грі триніг твій коливає.
|