|
Поет, не дорожи любовію народною! Похвал і захватів минуть хвилеві бурі; Почуєш дурня суд і сміх юрби холодної, А ти лишись твердий, спокійний і понурий! Ти цар, то жий же сам! Дорогою свобідною Йди там, куди тебе веде свобідний ум! Довершуй виплоди любимих твоїх дум, А надгород не жди за твори хвали гіднії. Вони в тобі самім. Ти сам собі найвищий суд, Остріше від усіх зумієш оцінить свій труд. Чи задоволений ти тим, що не трудився всує? Як так, нехай юрба хоч злиться, хоч ганьбить, Плює на вівтар той, де твій огонь горить, Або, мов дітвора, твій п’єдестал штурмує!
|