|
Поете! не зважай на ласку, дар народний: Похвал і захвату мине хвилевий шум, Почуєш блазня суд і сміх юрби холодний; Тож будь твердий: гамуй і радощі і сум. Ти – цар: лишайся сам. Крім вольного, ні жодний Тебе не звабить цілях, не зрадить вольний ум, Удосконалюй плід глибоких любих дум І нагород не жди за подвиг благородний. Вони в самім тобі. Ти сам свій вищий суд; Ти найсуворіше оціниш власний труд. Чи ти вдоволений ним, майстре вибагливий? Вдоволений? То хай юрба його ганьбить, На вівтар хай плює, де твій огонь горить, І, як пустун, хита триніг твій святобливий.
|