|
Поете! не кохайсь у захваті народу. Захоплених похвал мине хвилинний шум; Почуєш дурнів суд, байдужий сміх наброду, Спокійний і твердий, ти не вважай на глум. Ти цар: живи один. Свобідний ти ізроду, Іди, як вказує тобі свобідний ум, Вивершуючи плід своїх любимих дум, Не прагнучи дістать за подвиг нагороду. Вона в тобі лише. Ти – свій найвищий суд; Суворіше за всіх оціниш ти свій труд. Чи ним вдоволений вибагливий художник? Вдоволений? То хай юрба його ганьбить І на олтар плює, де твій огонь горить, І у дитячій грі хитає твій триножник.
|