|
Поете, не зважай на лестощі народу! Хвалінь і захвату мине хвилинний шум, Почуєш блазня суд і черні дикий глум, Але байдуже стрінь той вихор і негоду. Ти – цар. Шануй свою самотність і свободу, Прямуй, куди тебе свобідний манить ум, Виношуючи плід дозрілих творчих дум, Не сподіваючись на людську нагороду. Вона – в душі твоїй. Ти сам свій вищий суд, Сам найсуворіше ти свій цінуєш труд. Ти ним не гребуєш, о майстре гордовитий? Не гребуєш! Нехай же люд його ганьбить І на вівтар плює, де твій огонь горить, І прагне в нéстямі триніжок твій розбити.
|