|
Погасло стомлене світило; На море спінене вечірній впав туман. Шуми, шуми, покірливе вітрило, Хвилюйся під човном, похмурий океан. Я бачу берег полуденний, Землі таврійської простори чарівні; До неї лину я крізь сутінки нічні, Своїми згадками натхнений... І відчуваю я, що плачуть очі знов, Душа кипить і завмирає; Юрба знайомих мрій тісніше обступає; Згадав минулих літ безумства і любов, Усе, чим я страждав, усе, що так манило, Надій і сподівань виснажливий обман... Шуми, шуми, покірливе вітрило, Хвилюйся під човном, похмурий океан. Лети, мій корабель, неси в країни дальні Під грізним подихом оманливих вітрів, Кудись за рубежі печальні Давно знайомих берегів Землі, де пристрасть я зустрів, Де друзям почуття звірялись, Де музи ніжні нам таємно посміхались, Де рано в бурях знемогла Моєї молодості сила, Де зрадили любов і радість легкокрила І серце туга невідступна сповила. Шукач нових красот і вроди, Я вас цурався, батьківські краї; Я вас цурався, учні насолоди, Юнацьких ігор спільники мої; І ви, повірниці розпутної свободи, Яким без почуттів я жертвував усім, Натхненням, славою і спокоєм своїм, І ви забуті, зрадниці нікчемні, Весни моєї подруги таємні, Забуті мною ви... Та давніх серця ран І розпачу його ніщо не притлумило... Шуми, шуми, покірливе вітрило, Хвилюйся під човном, похмурий океан...
|