|
Поволі сивих хмар летючий тане ряд. Зоря вечірня ти, зажурена зоря, Твій промінець сріблить зав’ялі полонини, Затоку, що вже снить, суворі верховини. Люблю як сяєш ти в небес височині. Минулі думи ти нагадуєш мені. Твій пам’ятаю схід, вже вивчене світило, Нам мирним берегом, де все для серця миле. Тополі там стрункі у небо линуть скрізь, Там мліє ніжний мирт, тьмяніє кипарис, І хвилі там завжди шумлять солодкомовні. Там я колись в горах, кохання думи повний Повільний спокій понад морем прочував, А на хатини морок ночі наповзав, І юна дівчина в пітьмі тебе шукала І як саму себе зустрічним нарікала.
|