|
Все рідшає хмарин летюча череда; Вечірня зіронько – печальна і бліда, Твій промінь освітив осінні полонини І срібне лоно хвиль, і скелі, і вершини; Люблю твій зір ясний в нічній височині. Він – роздуми збудив, поснулі вже в мені. У пам’яті моїй – твій схід на небосхилі. Над краєм, де я взнав години, серцю милі, Де з долу до небес тополі простяглись, Де кипарисів ліс, де мирти розрослись І солодко шумлять південні вічні хвилі... Там, в горах, я колись, думок, кохання в силі, Над морем марнував у лінощах свій час; Як тільки день згасав між хат, поміж терас, Красуня-дівчина в пітьмі тебе шукала І на ім’я своє дівча гам називала.
|