|
Поволі рідшає хмарок легкий туман. І осріблила ти і спорожнілий лан, І води стишені, і півзаснулі гори, Далекий друже мій, сумна вечірня зоре! Люблю, як блимаєш в небесній вишині; Забуті думи ти пробуджуєш в мені: Я й досі вечір той погожий пам’ятаю, Як ти зіходила в далекім, любім краї, Де запахущий мирт долинами поріс, Тополі сплять гнучкі, чорніє кипарис, І плещуть солодко гучні таврійські води. Там, серед тихої та мирної природи, В дозвіллі мрійному текли за днями дні. Там юна дівчина в нічній далечині Тебе уважливо між інших зір шукала І іменем своїм подружкам називала.
|