|
Святі пустельники і жени преподобні, Щоб думкою злітать в оселища загробні, Щоб окриляти дух, стишати буйну кров, Зложили тьму святих, благальних молитов. Та жодна з них мені так серця не зрушає, Як та, що панотець край врат царських читає У дні жалобнії великого поста... Її проказують із чулістю вуста, Бо з тайників душі святиня вирікає: «Життя мого владико й боже мій! Дух празності, зневір’я і гризоти, Дух заздрості до влади і гордоти, Дух лихословія од мене геть одвій! А дух сумирності, терпіння, та чистоти, Та щирої любові світ-зорю Даруй мені, о господи й царю! Хай бачу я своїх гріхів мерзоти, А братові осуди не даю!»
|